День народження "того, у кого ім'я викрадено"

Сьомого квітня  своє 75-річчя святкує   Василь Голобородько — чільний представник Київської школи поетів, один з най­ві­до­міших у світовому літера­турному контексті україн­ських поетів XX століття, лавреат Шевченківської премії.   

У СРCP  Василя  Голобородька не друкували 18 років, ­1967-го відрахували з Дoнецькoгo педагогічного інституту з формулюванням “за дії, несумісні зі званням paдянсьkого студента”. Ці дії полягали в тому, що поширював серед студентів працю Івана Дзюби “Інтеpnаціоnалізm чи pycuфіkація”».

📖 «У поезії раннього Голобородька ніби оживає світ прадавніх анімістичних уявлень про природу — світ далекого «наївного» предка або довірливої дитини, заселений дивними істотами, наповнений чарівними звуками, кольорами, пригодами; світ української народної, язичницької ще, демонології, — казки, загадки, колядки, — але цей світ постає не в літературних ремінісценціях і не як «тіні забутих предків», а як органічна реакція поетичної душі на цілком сучасну навколишню дійсність, як дивовижний спосіб її переживання...

Пізніші поетичні збірки Голобородька засвідчили його певну еволюцію. Він зберіг колишню світлість і безпосередність переживання, глибину вразливості та легкість уяви, але поєднав їх із змужнілістю, ширшим баченням світу й наполегливішою громадянськістю». (Іван Дзюба)

БЕЗ ІМЕНІ

Викрали моє ім’я
(не штани ж – можна і без нього жити!)
І тепер мене звуть
той, у кого ім’я викрадено.
Я вмію сіяти і мурувати білі стіни,
і коли я посію, то всі дізнаються, що сіяв той,
у кого ім’я викрадено,
а на білих стінах я завжди пишу:
стіну вибудував той, у кого ім’я викрадено.
Привітальні телеграми і листи
ідуть уже на моє нове ім’я,
на ім’я того, у кого ім’я викрадено.
Уже всі примирилися (бо ж і сам давно)
із моїм новим ім’ям.
Дружина теж звикла.
Тільки от не знаю, як бути дітям,
як їх кликатимуть по батькові?